StarNature

Біля Бурштинського водосховища оселився чорний “лебідь-втікач”

rutia — Thu, 02 Oct 2025 15:37:57 GMT

У Галицькому НПП зафіксували рідкісного гостя – австралійського чорного лебедя. Птах, який ймовірно втік із зоопарку чи екопарку, оселився на ставках біля Бурштинського водосховища.

Про це пише Галка з посиланням на Галицький національний природний парк.

У 2025 році список орнітофауни Галицького національного природного парку поповнився новим видом – чорним лебедем (Cygnus atratus), представником з Австралії. У дикій природі цей птах зустрічається по всій території Австралії і на Тасманії. У середині 19 століття його інтродукували до Нової Зеландії, де він швидко прижився. В Європі і Північній Америці його іноді тримають у парках.

Вперше австралійського красеня виявили 3 серпня 2025 року на риборозплідних ставках поблизу Бурштинського водосховища членкині Західноукраїнського орнітологічного товариства Наталія Пріяткіна та Людмила Поклад. Птах перебував серед зграї лебедів-шипунів (Cygnus olor).

Повторно цього ж птаха виявили науковці Галицького НПП на тому ж місці 21 вересня 2025 року. Це перша зустріч чорного австралійського лебедя на теренах Прикарпаття у природному середовищі. До Прикарпаття цей птах не прилетів з Австралії, ймовірно, він є втікачем із зоопарку, міського озера чи екопарку.

Чорний лебідь віддає перевагу неглибоким водоймам з прісною водою. На відміну від багатьох водних птахів та інших видів лебедів, він не є перелітним. Проте птах дуже мобільний, і навіть відносно невеликі перешкоди можуть змусити його змінити місце мешкання. Живляться чорні лебеді переважно водними рослинами та дрібними водоростями, а також зерном – пшеницею або кукурудзою.

З літературних джерел відомі випадки гібридизації чорного лебедя з іншими видами лебедів, включаючи лебедя-шипуна, хоча такий гібрид не є поширеним явищем у природі та частіше зустрічається в неволі.

Нове дослідження похитнуло наші розуміння еволюції

rutia — Sun, 06 Feb 2022 09:21:10 GMT

Людям знадобилися століття, щоб зрозуміти, що існує еволюція – безперервний процес розвитку та змін. Тепер десятиліттями науковці намагаються зрозуміти принципи еволюції.

Довгий час вважалося, що еволюція живих організмів, якщо говорити просто, – це ланцюжок випадкових мутацій та їхнього накопичення. Одні мутації ні на що не впливають – наприклад, наявність чи відсутність горбинки на носі. Інші стають небезпечними і їх носії вимирають, не передаючи мутацію далі. Корисні мутації сприяють виживанню, а тому передаються наступному поколінню. Усе разом це називається природним відбором. Та нове дослідження ставить теорію "випадкових мутацій" під сумнів.

Понад століття загальноприйнято було вважати, що мутації випадкові. Але результати дослідження міжнародної групи вчених говорять, що це не так. Мутації виникають не випадково, а як відповідь на певний зовнішній подразник.

Наукова група досліджувала мутацію HbS, яка сприяє захисту людини від малярії. Виявилося, що більшість носіїв HbS живуть в Африці, а у Європі носіїв значно менше – там малярія практично не зустрічається. Науковці вважають, що мутація виникає не спонтанно та випадково, а у популяціях, де є відповідний зовнішній подразник – малярія, що допомагає жителям виживати у специфічних умовах.

Ми припускаємо, що на еволюцію впливають два джерела інформації: зовнішня інформація, яка є природним відбором та внутрішня інформація, що накопичується в геномі протягом поколінь й впливає на виникнення мутацій,
– розповідає керівник дослідження Аді Лівнат.

Така точка зору близька до так званого "ламаркізму" – однієї з теорій еволюції, яка стверджує, що організм здатен немов "направляти" власну еволюцію у потрібний напрямок. Простіше кажучи, виникають ті мутації, які актуальні та сприятимуть виживанню у конкретних умовах.

Але, можливо, частково "ламаркізм живий". Міжнародна наукова група використала новий метод для розуміння того, чи випадкові мутації HbS. Бралися до уваги лише ті носії, які не мали батьків з HbS. Якщо мутація була б випадковою, то мала б бути рівномірно розповсюджена. Але виявилося, що вона найчастіше виникає саме в Африці, у популяціях, які часто "піддаються атакам" малярії. Таким чином ця мутація не є випадковою, а виникає як відповідь на зовнішній подразник.

Автор: Вячеслав Журба, редактор розділу Техно 24

Як виглядає, розмножується і харчується істота без мозку, крові та систем для дихання

rutia — Mon, 17 Jan 2022 13:36:46 GMT

Як же я заздрю Лавкрафту! У нього все було просто: начепив на тварюку ярлик «невимовне» або «не піддається розумінню мізерного людського розуму», відправив редактору і ходи задоволений. А я зараз дивлюся на гігантських сифонофор, клас Гідроїдні (Hydrozoa), і в голові одна думка: як вас описати?

Почнемо ми з найпростішого: тварини мешкають на значній частині земної кулі, під їх контролем опинилися Тихий, Атлантичний та Індійський океани. Вони не тримаються берегів та мілин, а бовтаються на глибинах від 40 до 400 метрів. Воно і не дивно: сифонофори харчуються планктоном, а значить можуть знайти поїсти в будь-якій частині океану.

Та ж вермішель з минулого року і перетворилася на нову форму життя - гігантська сифонофора (Praya dubia)

Зблизька кожна сифонофора схожа на вермішельку, що світиться, довжиною до 40 метрів. Це на 10 метрів більше синього кита! Такі розміри автоматично перетворили б нашого героя на другу по довжині живу істоту на планеті. Але є одне але. Сифонофора – це колонія із тисяч маленьких тварин.

Ось це все – один організм (гігантська сифонофора роду Apolemia в Західній Австралїї)

Окрема живність у складі надорганізму називається зооїдом. Вона являє собою крихітний мішечок розміром від 1 до 3 міліметрів. Без кісток, органів дихання та виділень – вкрай примітивна істота. Більшу частину зооїду становить здоровенна кишкова порожнина, у ній відбувається перетравлення спійманих тварин — маленьких рачків, мальків риб та різнокаліберного планктону. Але зооїди бувають різні, і в кожного з них своя функція. Зараз підуть дивні назви, як у другосортному фентезі, тож приготуйтеся.

Святкові салюти чудові!

Бракти обертаються навколо основи сифонофора і захищають його ніжні тканини від пошкоджень, а також забезпечують плавучість. Нектофори ведуть всю колонію через водну товщу. Вони орієнтуються на потоки води — не мають очей та більшості інших органів чуття. Зате вони вміють із силою викидати із себе воду, штовхаючи тварину вперед. А гонофори відповідають за розмноження. Досягши статевої зрілості, вони починають викидати у воду сотні тисяч статевих клітин.

Ось ця здоровенна блямба на передньому кінці — пара нектофорів. Вони працюють як локомотив для цього величезного живого поїзда.

Але найцінніші учасники колонії — гастрозоїди. Ці персонажі становлять значну частку популяції. Вони їжу не лише їдять, а й видобувають. А ще, саме гастрозоїди перетворюють сифонофору на підводну гірлянду, адже вони вміють світитися! Так примітивні створіння приваблюють не менш примітивну здобич. А далі справа техніки — щупальцями зі стрікальними клітинами гастрозоїди захоплюють жертву і відправляють її в рот, як медуза.

Раз, два, три, морська макаронина, гори!

Вся піймана їжа частково перетравлюється в кишковій порожнині, а потім вирушає в стовбур колонії – довгу кишку, на яку кріпляться всі зооїди. Їжа дістанеться всім, адже кожна особина важлива для життя колоніальної надтварини.

Так сифонофори виглядають зблизька.

Але як вони з’являються? Насправді, цей процес у сифонофори не дуже хитромудрий. Після обміну генетичним матеріалом утворюється яйце. А з яйця утворюється личинка. Вона активно плаває кілька годин, а потім перетвориться на протозооїда — засновника нової колоні. У істоти з’являється стартер пак сифонофора – ствол і невеликий набір зооїдів. Так макаронина, що світиться, буде бороздити простори світового океану і обростати новими зооїдами, як конструктор LEGO – деталями.

Хто думав повісити люстру посеред відкритого моря?

Наша оцінка гігантських сифонофор 10/10. Це, звичайно, суб’єктивність, але ми дуже поважаємо істот, які примудряються виконувати складну спільну роботу без жодного мозку!

Попугаї какапо порушили закони генетики

rutia — Thu, 16 Sep 2021 08:16:27 GMT

Гербіциди знищують біорізноманіття прісноводного планктону. Кожен третій вид акул і скатів знаходиться на межі вимирання. 224 види диких предків «одомашнених» сільськогосподарських культур можуть в найближчі роки зникнути в Південній Америці. А папуги какапо в Новій Зеландії не накопичують негативні мутації при близькоспоріднених схрещуванні.

Однією головних проблем, які створює вплив людини на природу - це втрата біорізноманіття. А монокультурні системи - дуже нестійкі

Вчені з Університету МакГілла досліджували вплив гербіциду гліфосату, інсектицидів і добрив на прісноводний планктон. Всі ці хімічні сполуки постійно змиває з полів у водойми. Вчені показали, що найсильніше на планктон впливає гліфосат. Після додавання гліфосфата в контрольний ставок чисельність планктону впала, але через три тижні відновилося. Але відновилася тільки чисельність, а не біорізноманіття. Деякі види планктону загинули повністю, і їх місце зайняли види, більш стійкі до впливу гербіциду. Планктон - це основа всіх харчових ланцюжків в прісноводних водоймах. Втрата біорізноманіття може порушити стабільність екосистем і скоротити чисельність багатьох видів, що мешкають в цих екосистемах.

Вчені з Університету Саймона Фрейзера, Канада, оцінили динаміку видового різноманіття акул, скатів і химер (вид хрящових риб). За оцінкою вчених кожен третій вид знаходиться під загрозою зникнення. Число вимираючих видів з кожним роком збільшується. За сьогоднішньої оцінці вимирання загрожує 391 виду із 1199 досліджених. Автори роботи вважають, що основною причиною є надмірний вилов риби, якою харчуються акули і скати. Крім того, глобальне потепління веде до «деградації довкілля» через знебарвлення коралів і до підвищення температури води. Деякі місця більше не підходять для видів, які там мешкали завжди.

З дикими предками культурних рослин справа йде не краще, ніж з планктоном і рибами. Міжнародна спілка охорони природи (МСОП), Кембридж, Великобританія досліджував збереження диких видів у Південній і Центральній Америці. Згідно зі звітом, всі 8 видів дикої ванілі занесені в Червону книгу. Крім того 92% видів бавовни, 60% видів авокадо, 23% видів картоплі знаходяться на межі ризику. Всього за оцінками дослідників 224 види диких предків «одомашнених» культур можуть в найближчі роки зникнути. За думку вчених, в зв'язку з глобальною зміною клімату врожайність культурних рослин буде знижуватися. «Сільськогосподарські культури не здатні адаптуватися. Через зміни клімату шкідники і хвороби вже починають змінюватися, і це може зробити величезний вплив на рослини », - пишуть вчені. Дикі види, як більш пристосовані, могли б стати основою для селекції нових видів культурних рослин. Якщо диких рослин не буде, то така можливість буде втрачена. І людство може вже в недалекому майбутньому зіткнутися з радикальною зміною звичного харчового раціону, а можливо, і з голодом.

Але на загальному невеселому тлі - хороша новина. Вчені з Центру палеогенетики, Стокгольм досліджували популяцію папуг какапо (Strigops habroptilus), що мешкає на острові Стюарта, Нова Зеландія. Чисельність становить 200 особин. Колись в Новій Зеландії жили сотні тисяч таких папуг, і всього 200 - це начебто небагато. Але в 1995 році на острові було всього 50 особин. Чому популяція почала відновлюватися? Папуги ізольовані на острові не менше 10 тисяч років. Все схрещування в такій невеликій популяції - близькоспоріднене. Зазвичай в таких випадках особи накопичують негативні мутації, і популяція вимирає. Секвенування 49 геномів папуг несподівано показало, що в їх ДНК негативні мутації практично відсутні. Чисельність папуг какапо в найближчі роки буде рости. Якщо популяція може розвиватися при близькоспоріднених схрещуваннях, то можна створювати свого роду «зоопарки» в природних умовах, де можна врятувати значну кількість вимираючих видів. Залишилося тільки зрозуміти, чому ДНК папуг какапо НЕ деградує.

У США ЗНАЙШЛИ ЗАГАДКОВУ РИБУ-ПЕРЕВЕРТНЯ, ЯКА ВВОДИЛА В ОМАНУ ВЧЕНИХ ПОНАД 100 РОКІВ

rutia — Wed, 08 Sep 2021 11:39:30 GMT

Дослідники використали керований підводний апарат і знайшли поблизу берега затоки Монтерей, Каліфорнія, дуже загадкового та невловимого морського жителя.

Мова йде про яскраво-помаранчеву самку риби-кита (ряд Cetomimiformes), яка знаходилася на глибині 2013 м. Про це повідомляє Live Science.

"Рибу-кита рідко можна було побачити живою на глибині, тому залишається дуже багато загадок, що стосуються цих риб. З кожним глибоководним зануренням ми розгадуємо одні таємниці та отримуємо нові", – розповіли фахівці з Науково-дослідного інституту акваріума Монтерей-Бей.

РИБА ВМІЄ ЗМІНЮВАТИ ФОРМУ ТІЛА

Яскраво-помаранчева самка риби-китаФото: 2021 MBARI

Сучасна наука вкрай мало знає про життя цих риб, хоча й їх відкрили у 1895 році. Дослідження цієї тварини було важким через те, що протягом свого життя вона може приймати три абсолютно різні форми. Це призводило до того, що вчені помилково приймали одну й ту ж істоту за різних.

Коли ця безлускова риба народжується, то вона харчується поблизу океанічної поверхні. У цей період вона має довгі стрічкоподібні хвости та рот.

Під час дорослішання ця тварина може приймати абсолютно різні форми тіла. Дорослі самці характеризуються розростанням луски по всьому тілу, зменшенням рота до крихітного розміру, зникненням щелепи та роздуванням носу назовні.

Окрім цього, відбувається зникнення кишечника, стравохіда та шлунку, бо ця істота більше ніколи не буде вживати їжу. Замість них у грудній клітці з'являються статеві органи та гігантська печінка, яку вважають сховищем для енергії.

За миттєвості до перетворення риба об'їдається крихітними ракоподібними, яка допомагають їй жити далі у якості мобільної системи доставки сперми.

Не менш драматична трансформація стосується самки – її тіло розширюється, внаслідок вона починає нагадувати мініатюрного вусатого кита, а також вона стає значно більших розмірів, ніж самці.

Тіло у деякі види самок також отримує яскраво-помаранчевий відтінок. Так як оранжевий і червоний кольори світла не можуть проникнути на морські глибини, в яких вони мешкають, то завдяки цьому відтінку риби стають майже невидимими.

СЕРЕДОВИЩЕ ПРОЖИВАННЯ

Переважно самці та самки цього виду населяють океан на глибинах від 1,5 тис до 2 тис метрів. Однак, на думку деяких учених, ці риби можуть опускатися на 3,5 тис метрів.

Химерна трансформація, яку здійснює Cetomimiformes, – безпрецедентне явище серед хребетних. Протягом багатьох десятиліть фахівці навіть не підозрювали, що різні види статури – одне зоологічне сімейство.

Лише у 2009 році науковці довели, що три, на перший погляд різні, істоти – насправді одна й та ж риба. Але це лише один серед видів Cetomimiformes, а їх, на думку вчених, на океанічних глибинах є дуже багато.

Наразі ми не можемо вивчати цих істот внаслідок їх невловимості. Тим не менш, не дивлячись на малу кількість даних про цих дивовижних тварин, у експертів є припущення, що самки риби-кита мігрують на глибину приблизно 600 м. Вони це можуть робити, щоб їсти при світлі зірок, а потім, коли настає світанок, вони повертаються на безпечну глибину.

Знайшли новий вид гігантського носорога

rutia — Sun, 25 Jul 2021 09:43:24 GMT

АВТОР ФОТО,YU CHEN

Художня ілюстрація гігантського носорога

У Китаї знайшли новий вид прадавнього гігантського носорога - одного з найбільших ссавців, що пересуваються сушею.

Про це у четвер повідомили в журналі Communications Biology.Новий вид назвали Paraceratherium linxiaense.

Доісторична тварина жила близько 26,5 мільйонів років тому і важила 21 тонну (як 4 великих африканських слони).

Носоріг сягав 7 метрів заввишки, що дозволяло йому харчуватися листям з верхівок дерев.

Такі габарити робили тварину навіть вищою за жирафа. Він також мав довгу й гнучку шию, а на носі не мав рогу.

Нові висновки вчені зробили на основі скам'янілостей, виявлених у провінції Ганьсу у 2015 році.

Вони свідчать про те, що це абсолютно новий вид, який відрізняється від інших відомих гігантських носорогів.

Наприклад, повністю вцілілий череп та щелепна кістка вказують на те, що тварина мала тонкий череп і короткий хобот, як у сучасного тапіра, стверджує у своєму дослідженні Ден Тао з Інституту палеонтології хребетних і палеоантропології в Пекіні.

Команда вчених також виявила, що новий вид був тісно пов'язаний з гігантськими носорогами, які колись жили в Пакистані, що дозволяє припустити, що він переміщався Центральною Азією.

Якщо тварина вільно пересувалася між північним заходом Китаю та Індійським субконтинентом, то можна припустити, що на Тибетському плато в ті часи, ймовірно, були зони низовини.

Моторошна істота з глибин океану

rutia — Sun, 25 Jul 2021 09:31:53 GMT

У той час як вчені шукають ознаки життя на інших планетах, тут, на Землі, все ще залишаються зовсім невивчені і лякаючі організми.

Знайомтесь з Офіоджурою (Ophiojura) – це унікальний живий організм з щупальцями, покритими колючками, і набором зубастих щелеп.

Перший і поки єдиний екземпляр лавкрафтового жаху виловили в 2011 році приблизно в 200 км на схід від острова Нова Каледонія в південно-західній частині Тихого океану. Французькі вчені досліджували підводну гору на глибині близько 500 м, коли виявили там цю дивну істоту.

Офіоджура трохи схожа на подовжену морську зірку. У неї вісім 10-сантиметрових щупалець, кожне з них покрито гачками або шипами. Всі вони зустрічаються посередині в жахливо зубастій усмішці, що складається з восьми наборів щелеп.

Цікаво, що Офіоджура може бути реліктовим видом, який зберігся відносно незайманим еволюцією протягом мільйонів років. Найближчі з нині живих родичів цього чудовиська – тендітні морські зірки. Генетичні дослідження показали, що їх останній загальний предок жив близько 180 мільйонів років тому, за часів юрського періоду, коли динозаври тільки досягли свого розквіту.

Пережили динозаврів, переживуть і людей?!

rutia — Sun, 25 Jul 2021 09:31:36 GMT

Латимерія може жити до 100 років

rutia — Sun, 25 Jul 2021 09:04:07 GMT

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Целакант або латимерія живе на великій глибині і може прожити до 100 років

Целакант або латимерія - риба, яка вважається "живим викопним".

Нове дослідження встановило, що вона може жити до 100 років.

Французькі вчені вивчили сліди лусочок латимерії, знайдені в музеях. Для цього вони використали техніку, аналогічну методиці вивчення річних кілець, які вказують на вік дерев.

Вони визначили, що самки латимерії можуть розмножуватися в похилому віці і бути вагітними до п'яти років.

Це вид, який повільно розвивається та набуває статевої зрілості, а також має невелику кількість молодняку. Він особливо вразливий для таких чинників вимирання, як зміна клімату і надмірний вилов риби.За словами доктора Бруно Ернанда з Університету Монпельє у Франції, варто застосовувати більш суворі заходи захисту та збереження латимерій.

"Дуже важлива основа для заходів зі збереження - це можливість оцінити демографію виду", - сказав він BBC.

"З цією новою інформацією ми зможемо краще її оцінити", - каже експерт, чиє дослідження опублікував журнал Current Biology.

"Живе викопне"

Довгий час латимерію вважали вимерлою, поки в 1938 році вона не потрапила до невода рибаків в Південній Африці.

Пізніше виявили два види: один живе біля східного узбережжя Африки, інший - біля узбережжя острову Сулавесі в Індонезії.

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Целаканти живуть в Індійському океані та біля узбережжя Індонезії

Африканська популяція вважається такою, що перебуває під загрозою зникнення, і, можливо, залишилося лише кілька сотень особин.

"Схоже, що латимерія має одне з найбільш тривалих, якщо не найтриваліше, життя серед морських риб, близьке до тривалості життя глибоководних акул та великоголова атлантичного", - каже Келіг Мае з Дослідницького відділу рибальства в Північному морі, що працює у французькому місті Булонь-сюр-мер.

"Наші результати показують, що вони можуть виявитися під ще більшою загрозою, ніж очікувалося, через їхню унікальну історію життя. Отже, нові дані про біологію та історію життя латимерії мають важливе значення для збереження та управління цим видом", - зазначає вчений.

Предки латимерії існували ще 420 мільйонів років тому, пережили рух континентів і падіння на Землю астероїда, який, ймовірно, знищив динозаврів.

Мешкаючи в печерах на дні океану, латимерія може вирости до 1,8 метра і мати вагу понад 90 кг.

У майбутніх дослідженнях вчені планують з'ясувати, чи пов'язана повільна швидкість розвитку латимерії з температурою океану.

Відповідь дасть уявлення про наслідки зміни клімату для цього вразливого виду.

У рослин виявлено новий орган

rutia — Sun, 25 Jul 2021 09:04:07 GMT

Поряд з мишами і дрозофілами рослини резуховидки Таля виступають популярними модельними організмами в генетиці, біології та фізіології.

За довгі роки їх досліджували, здавалося б, уздовж і впоперек. Вчені розглянули внутрішню структуру їх клітинних органел і навіть передачу світла до підземної частини рослин. Тим дивніше, що тільки тепер ботаніки помітили у резуховидок орган, про існування якого раніше не згадувалося.

Втім, розвивається він не у всіх рослин і лише в певних умовах. Про це Тімоті Гукін (Timothy Gookin) і Сара Ассманн (Sarah Assmann) написали в новій статті, опублікованій в журналі Development. Автори назвали це утворення “кантилем ” (cantil), від англійського слова cantilever — консольна балка, горизонтально виступає з будови і закріплена одним кінцем.

“Кантиль” дійсно відгалужується від основного стебла практично перпендикулярно. Вперше помітивши його, вчені подумали, що мають справу з випадковою мутацією або результатом хвороби. Лише багаторічні спостереження і експерименти показали, що це повноцінний орган рослини, появу якого запускає затримка цвітіння.

Резуховидка Таля-родич капусти, і сигналом цьому їй служить подовження періоду світлого часу доби. Якщо рослина повністю приготувалося до цвітіння раніше терміну, то може продовжити зростання, викинувши горизонтальний «кантиль». Мабуть, тому вчені так довго і не помічали його існування. У лабораторії, під штучним освітленням, резуховдки ростуть в особливому режимі, умови для утворення цього органу практично не з’являються. Невідомо, чи є аналогічні «кантилі» у інших рослин, як і те, яку функцію виконують такі горизонтальні відростки.